Манґа

Ма́нґа (яп. 漫画マンガ — чудернацькі малюнки, також може називатися комікку (яп. コミック)) — японський різновид коміксів.

Манґа в тій формі, в якій вона існує сьогодні, почала розвиватися після Другої світової війни, хоча традиція видання ілюстрованих романів має глибоке коріння в ранньому японському мистецтві.

Манґа визнана і як форма образотворчого мистецтва, і як літературне явище. Існує безліч творів різних жанрів та тем: пригоди, романтика, спорт, історія, гумор, наукова фантастика, жахи, еротика та інші, розраховані на різні вікові групи.

З 1950-х років манґа перетворилася на велику галузь японського книговидавництва. Вона стала популярною у всьому світі, особливо в США, де продажі за даними на 2006 рік перебували на рівні 175–200 млн доларів.

Художник, який створює манґу, називається манґака. Часто він же є і автором сценарію, проте буває, що написання сценарію бере на себе окрема людина. Такий сценарист називається ґенсакуся (або, точніше, манґа-ґенсакуся).

Майже вся манґа малюється та видається чорно-білою. Причин тому декілька — по-перше, це спадщина традиційного японського живопису, по-друге, це значно здешевлює її виробництво, по-третє, через часте видання випусків розпорядок праці манґаки такий, що на колір часу просто немає.

Окрім професійної манґи, існує манґа любительська — додзінсі, яка видається невеликими тиражами на гроші авторів. Багато нинішніх професійних манґак починали саме як автори додзінсі.

За популярною мангою, найчастіше довгими серіалами, знімається аніме. Сценарій екранізації може значно змінюватись. Також манґа створюється на основі вже існуючого аніме або навіть неанімаційних кінофільмів, наприклад за «Зоряними війнами».

В тому чи іншому вигляді, манґа та її похідні, існують в інших країнах, зокрема в Тайвані, Південній Кореї, Китаї, США, Франції, Росії.

Етимологія[]

Манґа дослівно перекладається як веселі малюнки. Цей термін виник в кінці XVIII — початку XIX століття з публікацією робіт художників Канкея Судзукі «Манкай дзуйхіцу» (1771 р.), Санто Кедена «Сідзі-но юкікай» (1798 р.), Мінви Аікави «Манґа хякудзе» (1814 р.) та в знаменитих укійо-е гравюрах Кацусіки Хокусая, який видав серію ілюстрованих альбомів «Хокусай манґа» («Малюнки Хокусая») в 1814 – 1834 роках.

Вважається, що сучасне значення цього слова ввів манґака Ракутен Кітадзава.

Поняття «манґа» у світі асоціюють з коміксами виданими в Японії. В тому чи іншому вигляді, манґа та її похідні, існують в інших країнах, зокрема в Тайвані, в Південній Кореї, в Китаї, особливо в Гонконзі, та називаються відповідно манхва та маньхуа. Назви схожі тому, що у всіх трьох мовах це слово записується одними и тими ж ієрогліфами. У Франції існує «la nouvelle manga» (нова манґа) — форма коміксів, створена під впливом японської манґи. Комікси в стилі манґа, намальовані в США, називають «америманґа» або OEL, від англ. Original English-language manga (манґа англомовного походження).

Історія[]

Перші згадки про створення в Японії історій в картинках відносяться ще до XII століття, це зокрема «Веселі картинки з життя птахів та звірів» (Тьодзюдзінбуцуґа) знаменитого буддійського ченця та художника Яку (або Тоба, роки життя — 1053 – 1140). Це чотири паперові сувої, на яких була зображена послідовність чорно-білих картинок з підписами. Героями двох перших сувоїв були тварини, в пародійній формі розігруючи сцени з життя людей, а героями двох останніх — буддійські ченці, які займаються не дуже гідною їх сану діяльністю, скажімо, грою на півнячих боях. Надалі аналогічні витвори мистецтва називалися «Тоба-е», тобто «картинки в стилі Тоба».

Розвиваючись, манґа увібрала в себе традиції укійо-е. Після Реставрації Мейдзі, коли Японія відмовилася від політики ізоляціонізму та почалася модернізація країни, художники також почали вчитися у своїх іноземних колег особливостям композиції, пропорціям, кольору — речам, яким в укійо-е не приділялося уваги, оскільки ідея малюнка вважалася важливішою, ніж форма.

У період 1900 – 1940 років манґа була одним з модних захоплень молоді, але не мала великого впливу.

Наступний важливий етап в розвитку манґи відбувся в 20-ті роки ХХ ст., коли група відомих японських художників - карикатуристів, серед яких були Ракутен Кітадзава, Іппей Окамото, Сако Сісідо, Ютака Асо та інші, відвідали Сполучені Штати, щоб зустрітися з американськими колегами та обмінятися досвідом.

В 1923 році газета «Асахі Сінбун» почала випускати щотижневий комікс-додаток «Асахі Граф», в якому спочатку друкувалися адаптації американських комікс-серій, а потім і оригінальні японські комікси в американському стилі.

Незабаром видавці японських газет усвідомили вплив та популярність коміксів серед читачів та почали активно замовляти їх своїм художникам. Першим популярним японським коміксом цього періоду став чотирьохмалюночний (тобто кожен випуск складався з чотирьох малюнків, які розповідають одну невелику історію) Безжурний тато (Нонкі на То-сан) Ютакі Асо, створений в 1924 році.

Майже відразу ж найпопулярніші комікси почали збирати та видавати у вигляді книг. Це вже була оригінальна, на той час не відома в США ідея, але саме вона зіграла ключову роль в історії японських коміксів. Сюжети цих творів, в основному, були комедійними та сатиричними, в них зображалося та висміювалося японське суспільство.

Вже на початку XX століття почали видаватися і дитячі комікси. Три журнали цього періоду — «Сьонен Клаб» (початок видання — 1914 рік), «Сьодзьо Клаб» (початок видання — 1923 рік) та «Йонен Клаб» (початок видання — 1923 рік), відповідно, для хлопчиків, дівчаток та малюків послужили прообразами сучасних японських дитячих та юнацьких журналів.

Після приходу до влади на початку 1930 - тих років військових посилилася політична цензура, почалося активне переслідування та страти лібералів та соціалістів. Неохочі слідувати цим шляхом художники або сідати у в'язницю або йшли в створення дитячих та еротичних коміксів. Останні ставали все більш та популярнішими. Художнім символом епохи стала популярна дитяча манґа Суіхо Таґави «Норакуро» (1931 – 1941). Слід відзначити, що багато дитячих коміксів цього періоду були кольоровими, що взагалі ніколи не було характерне для Японії до цього, і не характерно зараз.

З 1937 року, коли Японія почала інтервенцію до Китаю та розв'язала масштабну японсько-китайську війну, швидко зріс потік коміксів та анімації агітаційного змісту. Усвідомлюючи їх цінність, уряд не тільки координував їх створення, але і підтримувало їх матеріально. Була створена організація «Новий японський союз творців манґи» (Сін Ніппон Манґака Кекай), друкований орган якої, журнал «Манґа», виходив до самого кінця війни навіть в періоди відчайдушного браку паперу.

Рюіті Екояма в 1943 році в журналі «Манґа» опублікував фантастичний комікс «Воїн науки приходить до Нью-Йорку». У ньому вперше в історії манґи була запропонована концепція величезного бойового робота, яка зіграла ключову роль в подальшій історії як манґи так і аніме.

На відміну від аніме, яке з кінця Другої світової війни до середини 1950 - х зазнало занепаду, манґа в ці роки розвивалася досить активно. То був час буму дешевих чорно-білих коміксів. Вони видавалися на грубому папері низької якості, коштували неймовірно дешево, видавці практично нічого не платили художникам, але дозволяли їм будь-які експерименти.

Тедзука Осаму, в ті часи — студент медичного факультету, випускає в 1947 році манґу Новий Острів Скарбів. Багато в чому це була революція у світі японських коміксів. Створюючи його, Тедзука активно застосовував прийоми які раніше не використовувалися в манзі — показ дії з різних точок зору, крупні плани, «розтягання» однієї сцени на декілька малюнків, активне використання звукових ефектів та підкреслене зображення фаз руху. Фактично, манґа Тедзуки була макетом анімаційного фільму, будучи при цьому абсолютно цілісним та цікавим твором. Успіх перевершив всі очікування. Було продано більше 400 тис. копій. Новий Острів Скарбів, а згодом і Astro Boy стали надзвичайно популярними.

Тедзука зробив революцію у світі манґи. Новий стиль — поєднання складного, серйозного сюжету, графіки в анімаційнім стилі та вільно творити без огляду на штампи привернули безліч молодих талановитих авторів, наприклад, Мацумото Лейдзі. Манґа остаточно оформилася як абсолютно самостійний вид літератури та розділилася на безліч жанрів та піджанрів.

В даний час в тому чи іншому вигляді з явищем манґи стикатися практично все населення Японії. Вона існує, як частина преси.

Публікація[]

Манґа становить приблизно чверть від загальної вартості всієї друкарської продукції в Японії. Переважна більшість манґи спочатку публікуються в товстих (від 200 до тисячі сторінок) журналах, яких в Японії існує більше сотні, а популярні манґа-серіали пізніше перевидаються у вигляді окремих томів, так званих танкобонів.

Основою класифікацією манґи (у будь-якому форматі) є стать та вік цільовій аудиторії, тому манґа для хлопців та для дівчат зазвичай легко відрізняється по обкладинці та розташовується на різних полицях книжкового магазину. Часто на томах робляться позначки: «для шестирічних», «для середнього шкільного віку», «для читання в дорозі» та інше. Існують також відділи «манга на раз»: купуєш за півціни, після прочитання повертаєш за чверть суми.

Також в Японії поширені манґа-кафе (яп. 漫画喫茶, マンガ喫茶 манґа-кісса), в яких можна випити чай або каву та почитати манґу. Оплата зазвичай почасова: година коштує в середньому 400 ієн. В деяких кафе люди за окрему платню можуть залишитися на ніч.

Журнали[]

Перший журнал манґи — Есібун Ніппонті — був створений в 1874 році.

Журналів аніме, в порівнянні з манґа-періодикою, значно менше Манґа-журнали публікуються майже кожним крупним видавництвом Японії. Більшість таких журналів виходять щонеділі, але є і щомісячні видання. У просторіччі ці журнали іменуються «телефонними книгами», оскільки дуже їх нагадують і за форматом, і за якістю друку. У таких журналах одночасно публікується відразу декілька (близько десятка) манґа-серіалів, по одному розділу (близько 30 сторінок) в кожному випуску. Окрім серіалів, в журналах друкуються і «сингли» (манґа, яка складається з одного розділу), і йонкоми. Журнали по своїй спрямованості, як і сама манґа, діляться на безліч категорій за віковою та статевою ознакою — так, наприклад, є журнали з манґою для хлопців та дівчат, для чоловіків та жінок, для дітей та інше. Найпопулярніші — це журнали для юнаків Shonen Jump та Shonen Magazine, які публікуються накладами 2,8 млн копій та 1,7 млн копій відповідно.

У журналах зазвичай використовується низькоякісний папір, тому поширена практика забарвлювання чорно-білих сторінок різними кольорами — жовтим, рожевим, червоним та іншими.

Танкобони[]

Популярні манґа-серіали пізніше перевидаються у вигляді окремих томів, так званих танкобонів. Танкобон, як правило, налічує близько 200 сторінок, має розмір звичайної книги кишенькового формату, м'яку обкладинку, якісніший ніж в журналах папір, а також комплектується суперобкладинкою. Часом манґа відразу виходить у вигляді танкобонів (наприклад, хентайна), а інша ніколи так і не видається в такій формі (недостатньо успішна).

Крім того, існує поняття айдзобан (яп. 愛蔵版) — спеціальне видання для колекціонерів. Так друкується тільки найуспішніша манґа, наприклад Dragon Ball або Fruits Basket. Айдзобани видаються обмеженим накладом, на високоякісному папері та забезпечуються додатковими бонусами: футляром, іншою обкладинкою та інше.

Крім того, багато манґак люблять порадувати своїх читачів, помістивши в кінець тому манґи різні доповнення — це можуть бути сторінки з прототипами дизайну персонажів та місцевості, авторськими коментарями, просто малюнки. Іноді все це випускається окремими книгами.

Додзінсі[]

Крім професійної манґи, існує манґа любительська — додзінсі, яка видається маленькими накладами на кошти авторів. Багато нинішніх професійних манґак починали як автори додзінсі, наприклад CLAMP.

Такі відомі фестивалі коміксів, як Wonder Festival та Comiket, які набирають понад 550 тисяч відвідувачів за три дні, цілком присвячені додзінсі. Окрім оригінальних історій, які від початку і до кінця придумані авторами, зустрічаються пародії або роботи, які включають існуючих персонажів з відомих аніме та манґи. Щорічний оборот додзінсі становить у середньому 245 млн доларів.

Стиль та характерні особливості[]

Манґа за графічним та літературним стилем помітно відрізняється від західних коміксів, навіть не зважаючи на те, що розвивалася під їх впливом. Сценарій та розташування кадрів будуються по-іншому, в образотворчій частині акцент робиться на лініях малюнка, а не на його формі. Малюнок може варіюватися від фотореалістичного до гротескового, проте широковідомим напрямом є стиль, характерною особливістю якого помилково вважаються великі очі. Насправді, важливий не розмір очей, а увага, яку художник приділяє очам по відношенню до решти частин обличчя. Першим в такій стилістиці почав малювати Тедзука Осаму, чиї персонажі були створені під впливом героїв американських мультфільмів, зокрема, Бетті Буп (дівчата з величезними очима), а після успіху Тедзуки інші автори почали копіювати його стиль.

Читається манґа зазвичай справа наліво, причиною чому є японська писемність, в якій стовпці ієрогліфів пишуться саме так.

Раніше при виданні манґи поза Японією сторінки зазвичай дзеркально переверталися, щоб їх можна було читати так, як звично західному читачеві — зліва-направо. Деякі манґаки, зокрема Акіра Торіяма, вимагають від іноземних видавництв публікувати їх манґу в оригінальному вигляді. Тому, а також завдяки проханням отаку, видавці все частіше випускають манґу в оригінальному вигляді. Наприклад, американська компанія Tokyopop, принципово не віддзеркалює манґу. Трапляється, що манґа виходить відразу в обох форматах (у звичайному та віддзеркаленому), наприклад Neon Genesis Evangelion від Viz Media.

Деякі манґаки не вважають за необхідне визначати сюжетну лінію раз і назавжди та публікують декілька робіт, в яких одні і ті ж герої відображаються то в одних взаєминах, то в інших, то знають один одного, то ні. Яскравим прикладом тому є серіал Tenchi, в якому існує більше тридцяти сюжетних ліній, які особливого відношення один до одного не мають, але розповідають про хлопця Тенті та його друзів.

Манґа у світі[]

Вплив манґи на міжнародний ринок коміксів істотно зріс за останні декілька десятиліть.

В Індонезії манґа стала одним з найрозвиненіших напрямів масового ринку, тому Індонезія вийшла на друге місце у світі за поширеності манґи (після Японії).

Також найширше за межами Японії манґа представлена в США та Канаді, Німеччині та Франції. У цих країнах існує по декілька видавництв, які займаються манґою, та сформована достатньо велика читацька аудиторія.

Неофіційні переклади манґи розповсюджуються серед отаку всього світу у вигляді сканлейтів.

США[]

Історично США були однією з перших країн, в якій почала виходити перекладена манґа. У 1970-х та 1980-х роках, на відміну від аніме, вона була практично недоступна для звичайного читача. Проте на сьогоднішній день декілька великих видавництв цієї країни випускають манґу, зокрема Tokyopop, Viz Media, Del Rey і Dark Horse.

Однією з перших робіт, перекладених на англійську, став «Босоногий Ґен», який розповідає про Ядерне бомбардування Хіросіми і Наґасакі. В кінці 1980-тих років були випущені такі відомі твори, як Golgo 13 (1986 рік), Lone Wolf and Cub (1987 рік), Area 88 та Mai the Psychic Girl (1987 рік).

У 1986 році підприємець та перекладач Торен Сміт заснував видавництво Studio Proteus, яке працювало в співпраці з Viz Media, Innovation Publishing, Eclipse Comics та Dark Horse. Studio Proteus переклала велику кількість манґи, включаючи відомі серіали Appleseed та Oh My Goddess!. Успішні манґа-серії були переважно пов'язані з однойменними аніме серіалами, наприклад, популярний Ghost in the Shell та «Сейлор Мун», яка в 1995 – 1998 роках була опублікована більш, ніж в двадцяти трьох країнах світу, включаючи Китай, Бразілію, Австралію, США та велику частину європейських країн. В 1996 році було засновано видавництво Tokyopop, найбільший на сьогоднішній день видавець америманґи.

Структура ринку США та уподобання читачів досить сильно нагадують японські, хоча обсяги ринків, звичайно, набагато менші. З'явилися свої манґа-журнали: Shojo Beat, Shonen Jump USA. Статті, присвячені даній індустрії, з'являються в пресі: The New York Times, Time, The Wall Street Journal, Wired.

Американські видавництва манґи відомі своїм пуританством: твори регулярно піддаються цензурі.

Європа[]

Манґа прийшла в Європу через Францію та Італію, де в 1970-х роках почали показувати аніме. На сьогоднішній день найпоширеніша манґа в Франції та Німеччині.

У Франції ринок манґи вельми розвинений та відомий своїм різноманіттям. На сьогодні Франція — найбільший імпортер манґи в Європі. Зокрема, у цій країні популярні роботи в жанрах, що не знайшли відгуку у читачів інших країн за межами Японії, такі як, наприклад драматичні твори для дорослих, експериментальні та авангардні роботи. Не особливо відомі на Заході автори, такі як зіро Таніґуті, у Франції знайшли велику популярність. Це частково пояснюється тим, що і цій країні сильні позиції власної культури коміксів.

В Німеччині в 2001 році вперше за межами Японії манґа почала видаватися у форматі «телефонних книг» на японський зразок. До цього на Заході манґа публікувалася у форматі західних коміксів — щомісячними випусками по одному розділу (звичайно, перевидаючись потім у вигляді окремих томів). Було запущено два такі журнали — один для сьонен-манґи, інший — для сьодзьо. Новий для західного читача формат став успішним, і зараз майже всі зарубіжні манґа-видавництва відмовляються від окремих випусків, переходячи на «телефонні книги».

У 2006 році продажі манґи у Франції та Німеччині склали 212 млн доларів.

Україна[]

Наразі ліцензійна манґа в Україні практично відсутня. Ймовірно, це пов'язано з низькою популярністю в Україні коміксів: їх прийнято вважати за дитячу літературу, а манґа переважно розрахована на дорослішу аудиторію.

На початку 2009 року ТОВ «Гамазин» був виданий перший том манґи «Босоногий Ґен» авторства Накадзава Кейдзі, а згодом і другий.

Наприкінці цього ж року видавництвом Перо було випущено: Бізенгаст («Bizenghast»), Warcraft. Легенди, («Warcraft. Legends»), Зоряний шлях. До нових зірок («Star Trek»), Поцілунок вампіра: Кровні брати («Vampire Kisses: Blood Relatives»), Принцеса Аі. Поневіряння («Princess Ai. Destitution») та Персиковий пух («Peach Fuzz»).

У наш час це єдині офіційні переклади манґи українською мовою.

Нагороди[]

У японській манґа-індустрії існує велика кількість нагород, які спонсоруються великими видавництвами. Як приклад можна навести такі: Dengeki Comic Grand Prix, Премія манґи видавництва Kodansha, Seiun Award, Премія Shogakukan, Нагорода Тедзуки, Приз Тедзуки Осаму за досягнення в області культури та інші.

У 2007 році почала видаватися міжнародна премія International Manga Award, за отримання якої змагалися художники Китаю, Німеччини, Франції, Малайзії, Тайваню, Великобританії, Росії та Іспанії. На думку прем'єр-міністра Японії Таро Асо, великого шанувальника манґи та аніме, заснування даної премії дозволить зарубіжним художникам поглибити своє розуміння культури Японії. Також серед міжнародних конкурсів найпочеснішим є щорічний Міжнародний фестиваль коміксів (Festival International de la bande dessinée) у Франції (бере участь тільки манґа, перекладена на французьку).

Література[]

Англійською мовою

Kinsella, Sharon. Adult Manga: Culture and Power in Contemporary Japanese Society. University of Hawai'i Press. 2000 ISBN 978-0-8248-2318-4
Kern, Adam. Manga from the Floating World: Comicbook Culture and the Kibyōshi of Edo Japan. Harvard University Press. 2006 ISBN 978-0-674-02266-9
Schodt, Frederik L. Manga! Manga! The World of Japanese Comics. Kodansha. 1986 ISBN 978-0-87011-752-7
Patten, Fred. Watching Anime, Reading Manga: 25 Years of Essays and Reviews. Stone Bridge Press. 2004 ISBN 978-1-880656-92-1
Peter Katzenstein & Takashi Shiraishi. Network Power: Japan in Asia. Cornell University Press. 1997 ISBN 978-0-8014-8373-8
Kittelson, Mary Lynn. The Soul of Popular Culture: Looking at Contemporary Heroes, Myths, and Monsters. Open Court. 1998 ISBN 978-0-8126-9363-8
Jocelyn Bouquillard, Christophe Marquet. Hokusai: First Manga Master. Abrams. 2007 ISBN 0-8109-9341-4
Wong, Wendy Siuyi. Hong Kong Comics: A History of Manhua. Princeton Architectural Press. 2002 ISBN 978-1-56898-269-4
Schodt, Frederik L. The Astro Boy Essays: Osamu Tezuka, Mighty Atom, and the Manga/Anime Revolution. Stone Bridge Press. 2007 ISBN 978-1-933330-54-9
Schodt, Frederik L. Dreamland Japan: Writings on Modern Manga. Stone Bridge Press. 1996 ISBN 978-1-880656-23-5

Посилання[]

Anime News Network Encyclopedia — енциклопедія манґи сайту Anime News Network.